Основні проблеми, з якими стикаються охочі стати присяжними.

          Неналежне фінансування, моральний тиск і соціальна незахищеність — таким переліком «привілеїв» держава заманює охочих стати присяжними. У зв’язку із зазначеними обставинами навіть у столиці існує неабиякий дефіцит тих, хто бажає потрапити до списків цього інституту народовладдя.

Конституційні гарантії

Ще під час ухвалення в 1996 році Основного Закону в ст.127 та низці інших ішлося про суд присяжних та участь громадян у здійсненні правосуддя як засідателів. Однак чітких механізмів залучення людей до безпосередньої участі в судочинстві не існувало.

Переломним моментом стало прийняття у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу. Згодом в оновленій редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» було прописано механізми затвердження списків присяжних.

Конституція гарантує, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. «Тож як сьогодні працює інститут здійснення народовладдя в кримінальному процесі?» — поставив запитання Євгеній Солодко на семінарі «Суд присяжних: підбір та особливості роботи», організованому Асоціацією правників України.

Список присяжних за поданням територіального управління Державної судової адміністрації затверджує відповідна місцева рада. Він переглядається раз на 2 роки або в разі необхідності за поданням ТУ ДСАУ.

Є.Солодко позитивно оцінив норму про одержання згоди громадянина на участь у суді присяжних, оскільки слід запобігати випадкам неналежного ставлення до виконання своїх громадянських обов’язків, що нерідко траплялися серед народних засідателів.

Право на самовідвід

Доповідач зазначив, що відбір присяжних здійснюється вже після відкриття судового засідання. Причому кожен із них має право заявити про неможливість участі в судовому розгляді, вказавши на причину цього, та заявити самовідвід.

Для з’ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в слуханні, прокурор, потерпілий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити присяжним відповідні запитання.

Так, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за скоєння яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням

обвинуваченого—судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Є.Солодко зауважив, що на практиці обвинувачені в особливо тяжких злочинах часто не заявляють клопотання про розгляд їхньої справи присяжними, але при оскарженні вироку зазначають, що хотіли, аби справа була розглянута саме розширеним складом, однак судом, мовляв, така можливість їм роз’яснена не була. Через елементарне порушення ведення процесу такі вироки часто скасовують.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини «Лермітт проти Бельгії» від 20.11.2016 було розглянуто питання вмотивованості вироку присяжних у контексті права на справедливий суд. Велика палата ЄСПЛ не виявила порушень цього права, проте 7 суддів висловили окрему думку з даного питання. Вони вважають, що присяжні повинні мотивувати своє рішення, нехай і не так розгорнуто, як це має робити суд. Оскільки непрофесійні судді мусять ухвалити рішення на основі здорового глузду, їм необхідні аргументи, які можна було б оцінити.

Невтішні факти

«Запровадження суду присяжних є значним навантаженням для держави, оскільки нині суди та працівники апарату фінансуються не на належному рівні (низький рівень заробітної плати працівників суду, застарілі приміщення та ін.)», — заявив Є.Солодко.

Водночас серед слухачів семінару виявилася народний засідатель одного зі столичних районних судів. Громадянка зазначила, що проблеми фінансування стосуються не тільки судової системи. Вона, наприклад, за останній місяць отримала платню за участь у справах як присяжний у розмірі 250 грн. «Це при тому, що я самостійно оплачую проїзд до приміщення суду та у зворотному напрямку», — бідкалася жінка.

Серед негативних чинників доповідач виділив і тиск на присяжних з метою прийняття неправосудного рішення. «Тиснуть морально як захист, так і обвинувачення з вимогою прийняти потрібне їм рішення», — наголосив Є.Солодко. Також є проблемою, що при вирішенні складних юридичних справ особи без належної освіти не можуть у цілому зрозуміти суть юридичної системи та вникнути в тонкощі судочинства.

«Частими є скарги присяжних на проблеми на роботі. У законі зазначено, що робоче місце й заробітна плата зберігаються, однак на практиці бувають випадки, що керівнику просто ніким замінити присяжного. Тому вже останній вирішує, як балансувати між основною роботою та участю в засіданнях», — розповів доповідач. Тож ставати присяжними українці не поспішають, навпаки, навіть у столиці відчувається дефіцит охочих.

«Зі створенням суду присяжних рівень корупції зовсім не зменшився, і гарантувати, що до складу присяжних прийдуть ідеально чесні люди, неможливо», — резюмував доповідач.